Одного разу у Львові, або Деякі суди вже застосовують Директиви ЄС про персональні дані

Одного дня громадянин України дізнався, що оператор телекомунікаційних послуг передав третій особі право вимоги його боргу за послуги, а ця особа в найкращих традиціях колекторів почала тероризувати нашого героя.

Втомившись від письмової тяганини, він вирішив звернутись до найнепередбачуваного винаходу цивілізації з питань встановлення справедливості – подав позов до суду, в т.ч. вважаючи, що оператор порушив приписи Закону України «Про захист персональних даних», здійснивши поширення його персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних шляхом їх передачі компанії, яка почала вимагати у нього борг за телекомунікаційні послуги.

Нарешті Личаківський районний суд м. Львова 15.08.2012 р. ухвалив рішення у справі №2-6007/11, яким відмовив позивачу повністю (http://reyestr.court.gov.ua/Review/29040650).

Далі цитуємо рішення: «Відповідно до п.п.b п.1 ст.7 Директиви №95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» від 24.10.1995р., яка уточнює і посилює принципи викладені у Конвенції Ради Європи від 28.01.1981р. «Про захист фізичних осіб при автоматизованій обробці персональних даних», ратифікованої Верховною Радою України 06.07.2010р. та набравшої чинності з 01.01.2011р. визначено, що персональні  дані  можуть оброблятися тільки за умови, що обробка необхідна для виконання контракту, стороною якого є суб’єкт даних, чи для вживання заходів на прохання суб’єкта даних до підписання контракту.»

Конвенція Ради Європи «Про захист фізичних осіб при автоматизованій обробці персональних даних» від 28.01.1981 р. дійсно ратифікована Верховною Радою України 06.07.2010 р. і набрала чинності з 01.01.2011 р.

Але суддя знайшов безпосередню підставу для відмови у позові саме в п.п.b п.1 ст.7 Директиви №95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради ЄС «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» від 24.10.1995 р., яким визначено, що персональні дані можуть оброблятися тільки за умови, що обробка необхідна для виконання контракту, стороною якого є суб’єкт даних, чи для вживання заходів на прохання суб’єкта даних до підписання контракту.

Напевно суддя так сильно бажав, щоб Україна приєдналась до Європейського Союзу, що почав наперед вивчати його законодавство і навіть не втримався від того, щоб застосувати його (хоча можливо суддю ввела в оману наявність україномовного перекладу цієї Директиви на сайті ВРУ).

Насправді Директиви Європарламенту і Ради ЄС не були в 2012 р. і не стали зараз частиною законодавства України, навіть з прийняттям Закону України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 16.09.2014 р.

Судячи з реєстру судових рішень, наш громадянин не подав апеляцію проти цього відверто незаконного рішення.