Клік на сайті як укладення договору

Кожен чи не щодня зустрічає такі способи укладення угоди користувача на сайті, які в іноземних правопорядках називаються «browse-wrap» та «click-wrap agreement». Їх описують фразою: «Clicking without reading is a basic fact in the digital world».

Хочете дізнатись як український суд оцінив клік поряд з угодою користувача? Не уявляєте як суд визначає текст публічної оферти інтернет-магазину звертаючись до web.archive.org? Часто ви зустрічали цитати із статей українських вчених в рішеннях судів загальної юрисдикції?

Це і багато іншого ви знайдете в рішенні Апеляційного суду Донецької області від 09.10.2017 р. у справі № 235/1462/17 (на рішення подана касаційна скарга, тож чекатимемо остаточного результату).

Купівля товару через сайт

Рік тому позивач придбав телефон у ТОВ «АЛЛО»  через інтернет-магазин. Договір купівлі-продажу між продавцем і споживачем укладено за допомогою засобів дистанційного зв’язку шляхом оформлення замовлення через сайт.

Споживач вирішив розірвати договір керуючись ч. 4 ст. 13 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів» і надіслав продавцю листа, вказавши адресу, де забрати товар і реквізити для повернення коштів. Магазин, посилаючись на умови угоди про користування сайтом, запропонував повернути товар поштою (а потім одержати гроші).

В позові споживач посилався на те, що відповідач ввів його в оману, зокрема, стосовно умов повернення товару: під час продажу не надано інформації щодо обов’язку повертати товар поштою.

Суд мав оцінити «Угоду користувача», яка розміщена на сайті інтернет-магазину: чи розповсюджуються на покупця умови Угоди, якщо між сторонами не укладався письмовий договір? Суд досліджував версію Угоди, яка була на сайті саме в період купівлі товару (2016 р.) за допомогою сервісу web.archive.org.

Перше правило оферти: назви себе

У позивача було два аргументи чому ця Угода не регулює їх відносини : (1) не є офертою пропозиція, якщо в ній чітко не вказано особу оферента – продавця товару; (2) замовлення товару по телефону не могло означати прийняття споживачем Угоди на сайті.

Щодо першого: Угодою визначено, що Продавець – це юридична особа або фізична особа-підприємець, яка розміщує на Сайті інформацію про товари. Продавцем може бути як Адміністрація, так і особа, яка з дозволу Адміністрації розмістила відомості про товар.

В Угоді чітко вказано, що Адміністрація веб-сайту – це ТОВ «АЛЛО» з усіма необхідними реквізитами, а Сайт – це веб-сайт інтернет-магазину, включно з усіма сторінками. Оскільки Угода користувача розміщена саме на сайті, власником якого є ТОВ «АЛЛО», посилання на невідомого продавця є необґрунтованими.

Друге правило оферти: клікнув, отже погодився

У разі незгоди з умовами Угоди користувач зобов’язується негайно припинити використання Сайту (п. 2.1). Використання сайту, зокрема заповнення форм, заявок, а також замовлення товарів означає згоду користувача з умовами Угоди (для порівняння «Merely browsing a website could amount to signing a contract»).

В замовленні, яке міститься на сайті і яке заповнюється споживачем вказано: «Реєструючись та оформляючи замовлення, я приймаю умови угоди користувача». Здається, акцепт продубльовано: першого разу користувач погодився, коли переглядав сайт, а другого разу – коли замовляв товар і клікнув біля фрази «приймаю умови Угоди».

Суд вказав, що зробивши замовлення та здійснивши оплату, позивач фактично погодився з умовами публічного договору з боку продавця товару, які викладені в Угоді користувача. Далі суд процитувати кілька абзаців зі статтю завідувача кафедри ЛДУВСУ «Права споживача в разі укладення договору на відстані».

Третє правило оферти: реально консенсуальна

Якщо уважно почитати рішення суду, умови Угоди є дещо суперечливими. В п. 1.2 Угоди зазначено, що Угода є публічною офертою. Отримуючи доступ до матеріалів Сайту, користувач тим самим приєднується до цієї Угоди.

Однак у п. 1.4 Угоди зазначено, що пропозиція на Сайті не є офертою. Користувач після ознайомлення з Пропозицією має право зробити оферту Продавцю шляхом заповнення форми Замовлення. Така дія вважається офертою Користувача Продавцю щодо придбання товару на умовах, що зазначені в Пропозиції.

Якщо слідувати умовам Угоди, навіть передоплата товару покупцем не є моментом укладення договору. Доказом прийняття оферти продавцем є фактичне отримання і прийняття товару. Це свідчить про реальність договору, а не консенсуальність.

Виходить, що майбутній покупець погоджується з Угодою, коли використовує сайт, але сам робить оферту магазину придбати товар (чи зв’язаний він умовами Угоди направляючи свою оферту?). В момент замовлення магазин просить споживача ще раз погодитись з Угодою (підтвердивши волевиявлення кліком), але з огляду на реальність договору, незрозуміло хто кому оферент і що таке пропозиція.

Три короткі висновки: (1) користування сайтом як спосіб погодження споживача з Угодою користувача може знайти підтримку в нашому суді; (2) слід чітко ідентифікувати особу, яка адресує публічну оферту у вигляді умови використання сайту; (3) якщо у вас є інтернет-магазин, перевірте свою оферту (ні, скопіювати оферту чужого сайту – не найкраща ідея).

Якщо бажаєте трошки детальніше про європейську судову практику – «CJEU confirms validity of jurisdiction clauses agreed electronically by «click-wrapping». В американській практиці розгляду подібних спорів основний тренд – оцінка ступеню захованості умов від звичайного користувача «Website Design Can Affect the Enforceability of Terms of Use».

Якщо пост сподобався – поділіться ним і підписуйтесь на наш блог.