Одеська кіностудія. Фільм про універсальне правонаступництво

Українські суди нечасто вирішують спори про правонаступництво авторських прав на радянські фільми. Ця справа, як фільм, складається із декількох сюжетних ліній, де одні і ті самі персонажі вирішують той самий конфлікт. Хоча висновок Великої Палати ВС співпав з думкою Ульпіана, у мене залишились сумніви, які пропоную обговорити.

Застереження: (1) я не мав жодного відношення до сторін спору, тому керуюсь судовими рішеннями; (2) я не фахівець у реорганізації юридичних осіб і правонаступництві цілісних майнових комплексів.

Хронологія подій до спору

Завдяки творчій праці працівників Одеської кіностудії з 1955 по 1991 рр. з’явився ряд фільмів, права на які стали предметом правочину, який оспорювали. Згідно зі ст. 483 ЦК УРСР авторське право на кінофільм належить підприємству, яке здійснило його зйомку.

10.09.1994 р. Президент видав Указ №511/94: всі фільми та фільмові матеріали кіностудій України, створені за рахунок бюджетних коштів, є загальнодержавною власністю України і можуть використовуватися лише за погодженням з Міністерством культури.

28 листопада 1994 р. зареєстроване Державне підприємство «Одеська кіностудія художніх фільмів» (Кіностудія). Трохи раніше виник цілісний майновий комплекс (наказ Міністерства культури від 20 жовтня 1994 р. № 424), а ще раніше був наказ № 436 від 24 серпня 1994 р. «Про реорганізацію кіно-комбінату «Одеса-фільм».

02 липня 2003 р. Міністерство культури та Кіностудія уклали договір, за яким передали ТОВ «Фірма «Будущеє» виключні майнові права на використання фільмів на п’ять років. Прибуток від використання фільмів розподілявся так: Кіностудія — 45%, Міністерство — 20%, Товариство — 35%.

21 листопада 2005 р. за актом приймання-передачі Міністерство культури передає ЗАТ «Одеська кіностудія» як вклад до статутного фонду цілісний майновий комплекс Кіностудії разом з усіма правами та обов’язками згідно з описом, що наводиться в додатку. Згадок про майнові авторські права на фільми в акті немає.

14 березня 2006 р. Міністерство культури вирішило реорганізувати Кіностудію шляхом приєднання до ЗАТ «Одеська кіностудія» (далі – ПрАТ «Одеська кіностудія»).

20 вересня 2006 р. Наказом Міністерства культури до сфери управління Державної служби кінематографії передано майнові права інтелектуальної власності на аудіовізуальні твори, які належали Міністерству культури.

15 жовтня 2006 р. Міністерство культури та Кіностудія склали акт приймання-передачі згідно з додатком № 1 «Инвентаризационная опись имущественных прав на аудиовизуальные произведения», де фільми Кіностудії та майнові права на них передані Міністерству.

Державна реєстрація припинення юридичної особи – Кіностудії відбулась 08 листопада 2006 р.

27 лютого 2007 р. Міністерство наказом передало майнові права інтелектуальної власності на аудіовізуальні твори Держслужбі кінематографії, а в 2009 р. наказало Держслужбі взяти на баланс та облік майнові права інтелектуальної власності на кінофільми.

27 липня 2007 р. Державна служба кінематографії та ТОВ «Фірма «Будущеє» уклали додаткову угоду № 2, якою змінили співвідношення розподілу прибутку: Держслужба — 65%, Товариство — 35%. Замість 45% Кіностудія отримала 0%, тому всі персонажі опинились в суді.

Коротко про судовий розгляд трьох справ

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/25131/13 від 23.10.2013 визначено, що авторські права на фільми, створені на Державному підприємстві «Одеська кіностудія» у період з 01.01.1964 по 22.02.1994, належать ПрАТ «Одеська кіностудія» як правонаступнику ДП «Одеська кіностудія художніх фільмів».

В 2014 р. ПрАТ «Одеська кіностудія» звернулось до Міністерства культури України, ТОВ «Фірма Будущеє» з позовом про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 27.07.2007 та стягнення компенсації за порушення авторського права.

Суд апеляційної інстанцій у справі №910/21729/14 дійшов висновку, що відображення даних на балансі підприємства не спростовує факту існування іншого майна, що належить підприємству на правовому титулі, в даному випадку прав інтелектуальної власності на Фільми.

Фондом держмайна України передано, а ЗАТ «Одеська кіностудія» прийнято все майно (цілісний майновий комплекс), права та обов’язки об’єкта приєднання – Кіностудії, включаючи права, які є предметом Додаткової угоди № 2, тобто ЗАТ «Одеська кіностудія» стало повним правонаступником Кіностудії. Підписуючи акт прийому-передачі фільмів від 15.10.2006, Міністерство та ліквідатор ДП «Одеська кіностудія художніх фільмів» діяли всупереч наказу Міністерства культури від 14.03.2006.

Апеляція 02.02.2016 р. визнала додаткову угоду недійсною, оскільки її умови порушують виключні права ПрАТ «Одеська кіностудія» дозволяти використання фільмів та права на плату за їх використання. Головуюча суддя в окремій думці категорично не погодилась із таким рішенням.

В тому ж 2014 р. ПрАТ «Одеська кіностудія» подала ще один позов про визнання недійсною додаткової угоди: справа № 910/25312/14 пройшла два кола і опинилась у Великій Палаті Верховного Суду через неоднакове застосування норм відносно моменту правонаступництва та обсягу прав і обов’язків, які переходять при реорганізації підприємства шляхом приєднання (універсальне правонаступництво).

ВП ВС погодилась, що права на спірний об’єкт інтелектуальної власності не перейшли до позивача в порядку внесення вкладу до майна новоствореної юридичної особи. Не перейшли ці права й у зв’язку з припиненням ДП «Одеська кіностудія художніх фільмів» шляхом його приєднання до позивача, бо на момент виключення ДП «Одеська кіностудія художніх фільмів» з реєстру (08 листопада 2006 р.) воно вже не мало цих прав.

Складення двох актів приймання-передачі (щодо цілісного майнового комплексу та щодо аудіовізуальних творів) не засвідчує ні наміру на передачу майнових прав на фільми, ні їх фактичної передачі. ВП ВС постановою від 14.03.2018 скасувала постанову апеляції і залишила в силі рішення господарського суду м. Києва від 06.07.2016 яким позивачу відмовили в позові.

Висновок Великої Палати ВС у справі № 910/25312/14 про застосування норм права:

При реорганізації державного підприємства шляхом приєднання до правонаступника не переходять ті права та обов’язки підприємства, які не були передані правонаступнику та які не належать державному підприємству на момент внесення до реєстру відомостей про його припинення.

Ульпіан (давньоримський юрист) висловив цю ж думку лаконічніше: не можна передати прав більше, ніж ти маєш (Nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet).

Повернемось в 1994 рік – Указ №511/94 не містить жодних згадок про передачу державі авторських прав на фільми. Закон про авторське право, який в лютому 1994 набув чинності, в ч.1 ст. 29 вказував, що «використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право», а в ч. 5: «усі права на використання твору, не передані за авторським договором, зберігаються за автором».

Отже, фільми у власності держави, а майнові авторські права на ці фільми увійшли в склад цілісного майнового комплексу Кіностудії (державного підприємства)?

Якщо передача цілісного майнового комплексу – сингулярне правонаступництво, тоді ЗАТ «Одеська кіностудія» мало би набути права на фільми, бо Кіностудія їх отримала згідно наказу Міністерства культури № 436 від 24.08.1994 «Про реорганізацію кіно-комбінату «Одеса-фільм». Як вказала апеляція у справі №910/21729/14, згідно п. 7 Статуту ЗАТ «Одеська кіностудія» є правонаступником всіх прав та обов’язків ДП «Одеська кіностудія художніх фільмів», створеного наказом Міністерства культури № 424 від 20.10.1994.

Альтернативна думка Міністерства: майно Кіностудії як державного підприємства, яке належало до сфери управління Міністерства культури, було закріплене за ним на праві господарського відання, але перебувало у державній власності. Невже суд визнав право господарського відання на майнові авторські права на фільми? (привіт псевдоречовим правам із Господарського кодексу)

Плутанини додає фраза: по Договору 2003 р. Кіностудія та Міністерство передали майнові авторські права на фільми ТОВ «Фірма «Будущеє». Це означає, що їм спільно належали майнові авторські права і обидві особи були ліцензіарами? Чи Кіностудія передала права, а Міністерство — самі фільми, які у власності держави? Або навпаки? Чіткої відповіді в текстах рішень я не знайшов.

Якщо Кіностудія не отримала авторські права на фільми в складі майнового комплексу, вона не могла передати право на їх використання ТОВ «Фірма «Будущеє» в 2003 р. Схоже на підставу для визнання договор у 2003 р. недійсним?

Якщо передача цілісного майнового комплексу – універсальне правонаступництво, тоді ПрАТ «Одеська кіностудія» отримало права на фільми, навіть якщо вони не вказані в додатку до Акту. Верховний Суд в постанові від 31.05.2018 пояснив: майно переходить до правонаступника як єдине ціле, причому єдиним актом переходять усі окремі права та обов’язки, які належали на момент правонаступництва, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. В результаті він вступає навіть в такі правовідносини, про існування яких міг не знати.

Додам, що Міністерство зробило спробу переглянути рішення апеляції 2016 р. у справі №910/21729/14 посилаючись на висновки Великої Палати ВС 2018 р. як на нововиявлені обставини. Однак КГС постановою від 24.10.2018 відмовив, бо правовий висновок ВП ВС не може бути нововиявленою обставиною.

Виходить, що одні й ті самі обставини судові колегії витлумачили абсолютно по-різному, або я так і не зміг розібратись в сюжеті цього фільму?

Якщо огляд сподобався — поширюйте пост і підписуйтесь на наш блог.