Агресивні способи забезпечення позову в корпоративних конфліктах

В результаті корпоративних конфліктів учасники баталій намагаються всіма можливими методами усунути суперника від важелів управління підприємством, в тому числі – розпорядження майном та активами такої юридичної особи.

Процесуальний інститут забезпечення позову грає важливу роль на різних етапах корпоративного конфлікту, дозволяючи сторонам швидко змінити розподіл сил. Раніше ми писали про такий екзотичний спосіб як зупинення дії реєстраційного запису в ЄДР та чи можливо виконати таке зупинення в реальності.

Найпоширенішою є ситуація, коли одна частина учасників (акціонерів) юридичної особи проводить загальні збори та приймає рішення про виключення іншого учасника зі складу учасників (акціонерів) підприємства.

Єдиним способом відновити свої права в такому випадку є пред’явлення до господарського суду позову про визнання такого рішення (протоколу) недійсним.

Поки триватиме судовий розгляд спору (а ми знаємо, що є дуже багато способів «легального» затягування судового процесу, щоб він тривав роками), учасники, які «витіснили» опонента від керівництва і позбавили власності, матимуть можливість вчинити з підприємством будь-які дії – зареєструвати новий склад засновників (власників), змінити керівника, відчужити активи та ін. І все це, звичайно ж, без участі нашого аутсайдера, якого позбавили прав на прийняття участі в управлінні справами юридичної особи.

Що ж залишається робити такому аутсайдеру? Чи є якась можливість захистити (відновити) свої права швидше, аніж дочекавшись справедливого рішення суду?

Єдиний вихід в даній ситуації – просити суд вжити заходів до забезпечення позову. Підстави та способи забезпечення позову визначені статтями 66, 67 ГПК України. При цьому, перелік способів забезпечення позову є вичерпним.

Серед передбачених ГПК України способів до забезпечення позову в описаній ситуації можуть допомогти наступні:

• накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;
• заборона відповідачеві вчиняти певні дії;
• заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Зазначимо, що відповідачем в таких спорах має бути юридична особа.

Передусім, учасника (акціонера), якого фактично позбавили своїх корпоративних прав, цікавлять активи підприємства, зокрема, його частка. Проте, чи може такий позивач просити суд накласти арешт на всі активи юридичної особи? Видається, що таке забезпечення обмежуватиме інших учасників в їх корпоративних правах. Проте, такий спосіб забезпечення позову успішно застосовується на практиці.

Другим способом убезпечити свої права для позивача є просити суд заборонити відповідачу, тобто, юридичній особі, відчужувати будь-яке майно, укладати будь-які правочини, спрямовані збільшення своїх зобов’язань тощо. По суті, даний спосіб захисту спрямований на недопущення виведення активів юридичної особи.

Нарешті, третій спосіб – заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. В даних спорах це, зазвичай, заборона державним реєстраторам вчиняти дії по державній реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, заборона виконавчому органу юридичної особи вчиняти будь-які правочини, спрямовані на відчуження та/або обтяження активів юридичної особи (наприклад, застава) тощо.

Всі описані способи забезпечення позову балансують ніби на межі інтересів позивача та його конкурентів. Адже, по суті, всі вони обмежують як права інших учасників (акціонерів), так і права юридичної особи.

Дуже важливо, щоб суд ретельно зважив всі наявні матеріали, докази, обґрунтування та доводи позивача, перш ніж застосовувати такі заходи забезпечення позову. Проте, на жаль, на практиці так поки що майже не буває, і забезпечення позову застосовуються або без достатніх правових підстав, або ж не застосовуються, коли такі підстави дійсно є.

Як приклад застосування судами вказаних способів забезпечення можна навести Постанову Вищого господарського суду України від 08.06.2011 р. у справі №5016/337/2011(6/14) (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16461703), Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 25.12.2007 р. у справі №2-3353/06 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1250638), Ухвалу Господарського суду Київського області від 06.06.2011 р. у справі №К13/068-11 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16109074), Ухвалу Господарського суду Волинської області від 26.11.2012 р. у справі №5004/1345/12 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27761143).

Як бачимо з судової практики, вказані способи забезпечення позову зазвичай застосовуються у сукупності – якщо їх вжито законно, це може дієво допомогти позивачеві відновити свої права. Якщо ж вжиття забезпечення було необґрунтованим, то позивач, знаючи, що його позовні вимоги також навряд чи знайдуть підтримку у суді, буде якомога більше затягувати судовий процес. В такому разі права інших учасників (акціонерів) юридичної особи можуть бути обмежені досить тривалий проміжок часу. І це значний недолік даного механізму.

Реальність винесення судами ухвал про забезпечення позовів упирається в питання добросовісності та об’єктивності судової системи. Цікаво, що ступінь добровільного виконання сторонами загальнообов’язкових приписів цих ухвал прямо пропорційний рівню поваги до судової системи. Така прикра кореляція – чим менше добросовісності та об’єктивності демонструють в своїх рішеннях суди, тим менше бажання виконувати ці заборони демонструють учасники конфлікту.

Якщо вам сподобалась стаття — поділіться нею в соц.мережах та підпишіться, щоб першими отримувати нові публікації корисного юридичного контенту.