Три типові «фішки» податкових перевірок – як протистояти?

Кожен господарюючий суб’єкт має справу з податковими перевірками. Мета даної публікації – проаналізувати окремі так звані «фішки», тобто порушення, які дуже полюбляють «знаходити» податкові органи та карати податковими повідомленнями-рішеннями.

Перша «фішка» – це улюблений державними податковими інспекціями (далі – ДПІ) «ланцюг постачання».

Наприклад, ви придбали у постачальника товар. Операція купівлі-продажу відбулася успішно, ви з контрагентом оформили всю необхідну первинну документацію – видаткову накладну, податкову накладну, рахунок-фактуру, банківське доручення про оплату товару.

Але, під час податкової перевірки ДПІ вирішує зняти з вашого податкового обліку дану операцію, тобто, зменшує ваші витрати, знімає відповідну суму податкового кредиту з податку на додану вартість (ПДВ) та, відповідно, донараховує податки. Підстава – ваш контрагент виявився таким, що «діє поза межами правового поля», наприклад: керівництво засуджене за шахрайство та ухилення від оподаткування, юридичну особу ліквідовано і в цьому є ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Це ж не має жодного відношення до нашої конкретної операції купівлі-продажу! – обуритесь ви, і будете праві, адже юридично і фактично ваша господарська операція відбулася без порушень.

Втім ДПІ, користуючись власноруч вигаданими абстрактно-неюридичними категоріями, однією з яких є «ланцюг постачання», вважає всі вчинені таким «нелегітимним» суб’єктом операції фіктивними правочинами, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Такі операції, на думку ДПІ, є безтоварними. Від наслідків такого висновку страждають всі контрагенти проблемного суб’єкта, незалежно від реальності і правомірності операції.

Безумовно, така позиція ДПІ є хибною, неправомірною і необґрунтованою.

По-перше, відсутні будь-які підстави визнавати такі правочини фіктивними. Визнати той чи інший правочин фіктивним може лише один орган влади – суд. До того ж ст. 204 ЦК України встановила презумпцію правомірності правочину. Отже, «закиди» ДПІ щодо неправомірності, фіктивності, недійсності такого правочину є незаконними і, зазвичай, суди стають на бік платника податків.

Судова практика з даної тематики достатня: Ухвала Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ) від 10.02.2015 р. у справі №2а/1570/7289/11 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42762986), Ухвала ВАСУ від 27.01.2015 р. у справі №2а-1955/12/0970 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42784289), Ухвала ВАСУ від 26.11.2014 р. у справі №2а/0570/11557/2011 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41739456).

По-друге, що стосується безтоварності (реальності) господарської операції, то судова практика знайшла своє відображення у Довідці ВАСУ про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» від 15.04.2010 р. У Довідці чітко вказано, що безтоварність операції означає відсутність її реального характеру. Оскільки ваша операція купівлі-продажу мала місце, то жодної з вказаних ознак така операція не матиме і мати не може.

Окрім того, суди України звертаються і до практики Європейського суду з прав людини. Зазначимо, що ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у зв’язку з невиконанням своїх обов’язків його контрагентами (контрагентами контрагентів), в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов’язань останніми, припинення державної реєстрації останніх як юридичних осіб, порушує право платника податків мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р., яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України.

Відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України» (Заява №803/02), якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів. Позиція підтримана, зокрема, у Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 р. у справі №21-47а10 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14222198), Ухвалі ВАСУ від 04.02.2015 р. у справі №823/388/14 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42575125), Ухвалі ВАСУ від 04.02.2015 р. у справі №2а-10051/11/1470 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42575145), Ухвалі ВАСУ від 04.02.2015 р. у справі №2а-3812/12/2670 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42575155) та інших.

Тепер у вашому розпорядженні є «арсенал» засобів протидії такого роду «трюкам» ДПІ.

Друга «фішка» – застосування так званого «вибіркового методу» у перевірках. Особливо це застосовується під час перевірки правильності списання платником податків пально-мастильних матеріалів.

Що мається на увазі? Припустимо, що ви – великий оптовий постачальник певних товарів, і за умовами договорів ви доставляєте ці товари власним транспортом. Ви витрачаєте багато пального на обслуговування автопарку, і, оскільки це пальне витрачається в межах вашої господарської діяльності, ви маєте право включати витрати на паливо до витрат та до податкового кредиту з ПДВ.

Також, задля податкового та бухгалтерського обліку ви зобов’язані оформлювати необхідні первинні документи, основними з яких є подорожній лист та товарно-транспортна накладна. Враховуючи великі обсяги замовлень, за місяць у вас накопичується понад тисячу первинних документів, а за період, що перевіряється ДПІ (зазвичай це рік і більше), кількість таких документів за обсягом дорівнює сільській бібліотеці.

Якщо діяти правильно і слідувати букві закону, податкові інспектори зобов’язані перевірити всі первинні документи, що обліковують відповідні операції. Втім за час перевірки це фізично неможливо виконати. Тоді інспектори знаходять декілька подорожніх листів або товарно-транспортних накладних, складених нібито з порушеннями, і знімають з витрат всі витрати на пально-мастильні матеріали за період, що перевіряється, та донараховують податкові зобов’язання.

Такі дії є порушенням, адже в даному випадку ДПІ автоматично застосовує висновки щодо окремих документів до всього їх масиву. Правильним було б зняти з податкового обліку витрати лише по неправильно оформленим первинним документам. Звісно для податкового органу значно простіше скористатися вибірковим принципом, коли на підставі аналізу одного документу, з податкового обліку знімаються всі документи, що обліковують аналогічні господарській операції. Однак, застосування даного принципу не передбачено жодним чинним нормативно-правовим актом і суперечить загальним принципам законодавства України.

На щастя, судова практика дотримується такої ж позиції, яка відображено в Ухвалі ВАСУ від 16.07.2014 р. в справі №2а-1870/2602/11 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40066464), Ухвалі ВАСУ від 03.09.2014 р. у справі №813/3878/13-а (10472/13/876) (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40426313), Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 р. у справі №810/2486/13-а (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41144147).

Отже, у вашому розпорядженні є аргументи і судова практика для відбиття такого роду «фокусів».

Ну і, нарешті, третя «фішка» – виключення з податкового обліку первинних документів, в яких виявлено незначні помилки при складанні.

Наприклад, у податковій накладній вказано назву населеного пункту з помилкою. Знаходячи такі недоліки, ДПІ «надзвичайно радіє», адже ви дали чудовий формальний привід вважати відповідний первинний документ неправомірним і виключити господарську операцію з податкового обліку.

Проте, такий формальний підхід є не зовсім коректним і незначні недоліки первинних документів, які не впливають на можливість ідентифікувати платників податків та саму господарську операцію, не можуть слугувати підставою для визнання документу недійсним.

Суди України здебільшого розділяють дану позицію, вказуючи, що певні недоліки (дефекти) форми (не зазначення порядкового номеру, адреси платника ПДВ, опису (номенклатури) товарів та їх кількості, з врахуванням особливостей предмету поставки) не є суттєвими недоліками з точки зору повноти та достовірності відтворення змісту операції з поставки. Отже вказані недоліки не є підставою для виключення таких податкових накладних з кола допустимих доказів права платника податку на включення зазначених в них сум податку до витрат/податкового кредиту.

Ця лояльна позиція, зокрема, висловлена в Ухвалі ВАСУ від 15.09.2009 р. у справі №25/53-А (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7162608), Постанові ВАСУ від 30.05.2013 р. у справі №2-а-22935/08/2070 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31953246), Ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 р. у справі №.810/5651/14 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42827003).

Замість висновків.

Щодня податкові органи знаходять нові підстави для покладення на платників податків штрафів, тому поза межами нашої статті залишились інші «помилки» податкового обліку, тому ми не ставимо крапку в цій темі і продовжимо огляд таких підстав та способів захисту.

Кожен платник податків повинен пам’ятати про своє право на захист від незаконних дій ДПІ і залучити юристів для аналізу висновки податкових органів та успішного оскарження податкових повідомлень-рішення в суді. Саме завдяки такій правосвідомій позиції створена та позитивна судова практика, яку ми зібрали для вас в цій публікації і яка дозволить Вам захистити свої права.

Якщо вам сподобалась стаття — поділіться нею в соц.мережах та підпишіться, щоб першими отримувати нові публікації корисного юридичного контенту.