Адміністративні суди більше не скасовуватимуть торговельні марки?

Оспорювання права власності на знак має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право – Верховний Суд України нарешті визначив підвідомчість таких позовів.

Багатьох юристів дивувала практика адміністративних судів, які приймали до розгляду та успішно розглядати позови зацікавлених осіб до Державної служби інтелектуальної власності України (далі – ДСІВ) з вимогами визнати недійсним свідоцтво на знаки для товарів і послуг (далі – ТМ).

Одним із яскравих прикладів була справа №826/8908/13-а за позовом ТОВ до ДСІВ (треті особи: Укрпатент та власник ТМ) про визнання недійсним свідоцтва на ТМ. Справа розглянута всіма трьома інстанціями і 30.10.2014 р. Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ) прийняв постанову (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41223389), якою задовольнив позовні вимоги.

ДСІВ аргументувала свої заперечення тим, що виконує лише технічні функції, а характер прийнятого рішення (про реєстрацію ТМ або про відмову в реєстрації знака) залежить від результатів експертизи, проведеної закладом експертизи – Укрпатентом.

Колегія ВАСУ упевнено дійшла висновку, що позитивні кінцеві результати експертизи заявки, що відображені у висновках формальної та кваліфікаційної експертизи, складених Укрпатентом, не є імперативною умовою за якої ДСІВ приймає рішення тільки про реєстрацію ТМ. Так, ДСІВ, розглянувши висновки формальної та кваліфікаційної експертизи, може не погодитись з ними і прийняти будь-яке інше рішення.

Юристи тихенько обурювались такій практиці, але змінити її міг лише один орган судової влади – і він це зробив.

Колегія судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (далі – ВСУ) 16.06.2015 р. в постанові у справі №21-227а15 врешті решт висловився щодо законності таких позовів (http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/EE9F41E5A174213CC2257E7A00245B07).

Слово Верховному суду України:

«У справі, що розглядається, спір стосується права власності на товарний знак, тобто цивільного права, а отже, суди дійшли помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства».

Отже колегія ВСУ дійшла висновку, що у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про реєстрацію ТМ та в наступному отримання заявником Свідоцтва України на ТМ подальше оспорювання права власності на знак має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Отже весь цей час адміністративні суди помилково розглядали всі позови про визнання недійсним свідоцтва на ТМ – чекаємо перегляду цих рішень?

Для того, щоб розставити крапки на колегія ВСУ послалась на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року.

В постанові ВСУ вказано, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Якщо вам сподобалась стаття — поділіться нею в соц.мережах та підпишіться, щоб першими отримувати нові публікації корисного юридичного контенту.