Зустрічний позов в господарському процесі як зловживання правом

Написати цю статтю мене надихнули дві судові справи, в яких я, як представник постачальника (позивача), вимагала стягнення вартості поставленого, але не оплаченого покупцем (відповідачем) товару.

На перший погляд – елементарна справа! Укладено договір поставки, є всі оформлені документи на поставку товару, і наявне прострочення оплати. Прозорість, чіткість та законність позовних вимог обіцяли швидкий розгляд і одержання бажаного рішення про стягнення мільйонної суми заборгованості.

Проте, юристи несумлінного відповідача, усвідомлюючи свою програшну позицію, вирішили всілякими можливими способами затягнути судовий процес. Вони подали до суду зустрічний позов про визнання договору поставки недійсним на підставі абсурдної і вигаданої обставини. Втім, щоб переконатись в цьому суд має прийняти заяву та розглянути її по суті вимог.

Паралельно, в справі за первісним позовом про стягнення заборгованості, відповідач подав заяву про зупинення провадження до моменту вирішення іншої, пов’язаної з нею – за зустрічним позовом (для прикладу див. Ухвалу Господарського суд Київської області від 28.02.2014 р. у справі №911/4859/13 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37431814, яка є однією з сотень подібних). У випадку задоволення такої заяви, відповідачу залишається всіма можливими способами затягувати розгляд зустрічного позову. Мета затягнути процес досягнута – розгляд первісного позову зупинено і є шанси, що надовго (розгляд в трьох судових інстанціях може тривати більше року)!

Чи можна протидіяти зловживанню процесуальними правами у формі подання необґрунтованого зустрічного позову та клопотання про зупинення провадження у справі?

Актуальна судова практика з даного питання містить доволі цікаві рішення.

Як приклад об’єктивної оцінки судом обставин справи та відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження в подібній ситуації можна навести Окрему ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 р. в справі №07/161-10 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14361428), в якій суд зазначив, що в діях відповідача вбачаються ознаки зловживання ним своїми процесуальними правами з метою затягування розгляду справи по суті, що є порушенням вимог ст. 22 ГПК України, а також неналежне юридичне супроводження відповідачем справи у суді.

Вищий господарський суд України в Постанові від 08.12.2011 р. в справі №13/150-10 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19940295) зазначив, що подання відповідачем аналогічної за своїм змістом зустрічної позовної заяви «… свідчить, що відповідач зловживає наданими йому нормами ГПК процесуальними правами, а також сприяє необґрунтованому затягуванню судового процесу та перешкоджає своєчасному здійсненню правосуддю, що не узгоджується із засадами господарського судочинства».

Такої ж думки дотримався Київський апеляційний господарський суд, вказавши в Постанові від 18.11.2014 р. у справі №925/2011/13 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41432640), що відповідач своїми діями, а саме неодноразовим поданням зустрічного позову з порушеннями вимог процесуального законодавства,  ставить під  сумнів добросовісність користування його процесуальними правами, в розумінні ст. 22 ГПК України та створює передумови для порушення прав позивача на отримання судового захисту.

Коротко і по суті визначив принцип заборони зловживання своїми правами Харківський апеляційний господарський суд в Постанові від 04.06.2013 р. в справі №920/282/13-г (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31753708). У вказаному судовому акті суд зазначив, що аналіз змісту положень Цивільного кодексу України, зокрема ч. 5 ст. 12, ст. 13, дозволяє стверджувати, що за допомогою таких категорій як добросовісність, розумність, справедливість закон встановлює межі здійснення цивільних прав осіб, запобігаючи тим самим зловживанню правом з боку останніх.

Щодо змісту загально-цивілістичних принципів, то «справедливість» – це відповідність поведінки суб’єктів пануючим у суспільстві морально-етичним  і моральним нормам; «добросовісність» означає фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці; «розумність» – усвідомлення правомірності своєї поведінки.

Добросовісність, і розумність учасників цивільних правовідносин презюмуються. Так, зокрема ч. 5 ст. 12 ЦК України передбачає: якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, допоки інше не встановлено судом.

Принцип справедливості конкретизується у принципі рівності, який означає рівність усіх перед законом, рівність прав та обов’язків, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді.

Враховуючи зазначені принципи, а також неспівмірність заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій з позивача за первісним позовом, до завданих відповідачем позивачу за первісним позовом значних збитків внаслідок постійного порушення умов та строків оплати, визначених у договорі та додатковій угоді, які не виконуються і на сьогоднішній день, колегія суддів дійшла висновку про те, що  відсутні правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог щодо нарахування штрафних санкцій.

Як реагувати на зловживання правом у формі подання зустрічного позову?

В одному випадку, коли замість подання належно оформленого документу, відповідач подавав численні апеляційні та касаційні скарги, щодо нього було винесено окрему ухвалу (наприклад, Рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2015 р. в справі №905/1029/14-908/3741/14 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42981193).

Вищий господарський суд України зробив спробу вказати найбільш поширені способи зловживання особою своїми процесуальними правами, а також зазначив про можливі дії суду в таких ситуаціях (Інформаційний лист №01-08/140 від 15.03.2010 р. «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»). Проте, вказане узагальнення перераховує лише декілька відомих способів зловживання процесуальними правами і не дає судам чітких вказівок як діяти в інших випадках.

Фактично, в разі зловживання відповідачем процесуальними правами у аналізованій в даній публікації формі, найпоширенішим (і чи не єдиним) способом реагування суду є відмова у задоволенні зустрічного позову, відмова у задоволенні клопотань про зупинення провадження у справі, винесення щодо відповідача окремої ухвали.

На практиці, якщо судді надати докази, що в іншому суді (іншого судді) розглядається справа про визнання договору поставки недійсним, суддя з вірогідністю 99% механічно зупинить провадження, адже:

• він хоче убезпечити себе від прийняття рішення, яке в наступному може бути скасоване (це один можливий мотив), або
• сподівається, що предмет позову зникне і не доведеться розбиратись в заплутаних взаєминах сторін (це інший можливий мотив).

На це розраховують і цим користуються сторони, які зловживають правами.

Якщо відповідач не бажає оплатити поставлений товар, то процесуально позивач навряд чи може протистояти такому зловживанню. Єдина надія – на суд апеляційної/касаційної інстанції, який під час розгляду скарги на ухвалу про закриття провадження, надасть об’єктивну і законну оцінку всім обставинам справи, характеру дій відповідача, і поверне справу для продовження її розгляду по суті.

Якщо стаття сподобалась — поділіться нею в соц.мережах та підпишіться, щоб першим отримувати нові публікації корисного юридичного контенту.