Встигнути за 365 днів: перешкоди для отримання наказу і виконання рішення

Цілком очевидно, що звертаючись до господарського суду з позовом про стягнення грошових коштів, головною метою позивача є отримання грошей. Здавалося б, що може бути простіше: суд першої інстанції задовольняє позов, апеляційний суд залишає рішення без змін, відтак, воно набирає законної сили і, вочевидь, відразу може бути виконане.

«Але є одне але…», яке полягає в тому, що відповідач має право подати касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанції. Якщо він зробить це досить оперативно, то матеріали господарської справи, без повернення до суду першої інстанції, відразу будуть передані до Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ). Враховуючи швидкість діловодства в судах, така ймовірність наближається до 99,9%.

Якщо рішення судів першої і апеляційної інстанції набрали законної сили відразу після прийняття постанови апеляційним судом (ч. 5 ст. 85, ч. 3 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) значить, відповідно до ст. 115 ГПК України, можуть бути виконані в примусовому порядку.

Знову на шляху до бажаного виконання судового рішення стає жорстока реальність судової системи. На практиці, жоден місцевий господарський суд не видасть судовий наказ на примусове виконання судового рішення без матеріалів господарської справи. В нашому випадку всі матеріали справи відразу з апеляційного суду попрямували до суду касаційної інстанції.

Що ж робити позивачеві? Правду кажучи, нічого, окрім чекати перегляду судових рішень в касаційному порядку. На жаль, незважаючи на існуючі строки перегляду судових рішень ВГСУ (ст. 111⁸ ГПК України) є досить багато «майже» законних способів затягування процесу.

Нашому позивачеві потрібно не просто спокійно чекати закінчення розгляду справи ВГСУ та повернення її матеріалів до суду першої інстанції, але й слідкувати за часом, який минув з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Поясню чому. Відповідно до п. 2) ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» судові рішення можуть бути пред’явлені до виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку рішення (наказ) не буде пред’явлене до виконання, державний виконавець відмовить у відкритті виконавчого провадження і потрібно поновлювати пропущений строк (ст. 24, п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 119 ГПК України).

Що робити позивачу, якщо рік після набрання рішенням сили добігає кінця, а матеріали справи ще досі знаходяться у суді касаційної інстанції? Єдино можливою дією є звернення до господарського суду, який виніс рішення, з заявою про видачу судового наказу. Звичайно, суд відмовить, проте, у позивача буде підтвердження того, що він намагався своєчасно отримати виконавчий документ – судовий наказ. Це проста пересторога, але, як показує судова практика, вона не є зайвою.

Так, Львівський апеляційний господарський суд в постанові від 26.08.2010 р. у справі №10/225 зазначив, що «…стягувач (заявник) не подав жодного доказу, який би підтвердив, що останній звертався до господарського суду із відповідною заявою про видачу судового наказу … суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність поважних причин для поновлення пропущеного строку … для пред’явлення наказу до виконання» (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11117087).

Хоча, вказаний судовий акт було в подальшому скасовано ВГСУ, проте, ризик того, що інша колегія суду касаційної інстанції прийде до протилежного висновку залишається досить високим. Звичайно, можна далі звертатись до Верховного суду України в зв’язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Але, знову ж, це витрачений час, кошти і т.д.

Краще убезпечити себе завчасно і подати заяву про видачу судового наказу до суду першої інстанції.

Напевно, така негативна судова практика зумовлена не зовсім чітким формулюванням норми ч. 1 ст. 116 ГПК України, відповідно до якої виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованими цінним листом.

Яким же чином видається судовий наказ – лише на підставі заяви стягувача, або це обов’язок суду і без звернення стягувача наказ має надсилатись останньому? З вказаної норми чіткого висновку зробити не можна.

Тут нам стають в нагоді окремі роз’яснення Вищого господарського суду України.

Так, в Постанові від 20.10.2010 р. у справі №10/224 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12051329) ВГСУ зазначив, що «… процесуальний Закон покладає обов’язок видачі наказу для виконання судового рішення, яке набрало законної сили, саме на суд, який також зобов’язаний вручити цей наказ безпосередньо стягувачеві або надіслати йому рекомендованим чи цінним листом, в той час, як будь-яких обов’язків з цього приводу щодо стягувача, Законом не передбачено. У зв’язку з цим, у випадку невиконання судом свого обов’язку щодо видачі наказу та вручення його стягувачеві, що потягло за собою пропуск строку для пред’явлення наказу до виконання та встановлення цієї обставини судом, таке порушення являється безумовною підставою для поновлення вказаного строку, на підставі ч. 1 ст. 119 ГПК України.»

В Ухвалі від 21 жовтня 2010 р. в справі №18-03-11-05/2306 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12010418) ВГСУ роз’яснив, що «За змістом статей 116 і 117 ГПК видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або у касаційному порядку апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов’язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ.»

Вказане роз’яснення необхідне позивачеві тому, що суд касаційної інстанції у своєму рішенні не дав місцевому господарському суду доручення на видачу судового наказу, на підставі чого та посилаючись на роз’яснення ВГСУ від 28.03.2002 р. №04-5/365 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал і постанов господарських судів України», місцевий господарський суд відмовив позивачеві у видачі виконавчого документу.

Що робити позивачу, який опинився в такій ситуації?

По-перше, незважаючи на те, що матеріали господарської справи перебувають у ВГСУ, якщо скоро спливає 1 рік з моменту прийняття постанови апеляційного господарського суду, необхідно подати до місцевого господарського суду заяву про видачу судового наказу. Подача такої заяви стане доказом того факту, що позивач вживав необхідні і можливі дії для вчасного отримання виконавчого документу.

По-друге, якщо судовий наказ все ж було отримано після спливу одного року після набрання рішенням суду законної сили – звертатись до суду з вимогою про поновлення пропущеного процесуального строку, адже строк було пропущено з незалежних від позивача та поважних обставин.

Пам’ятайте, що задля того, щоб отримати навіть належне по закону необхідно в будь-якому разі самому прикласти для цього максимум зусиль і контролювати кожен щабель судової бюрократії.

Якщо стаття корисна — поширюйте її в соцмережах, і підпишіться, щоб першими отримувати свіжі публікації.