Передоплата ліквідованому (збанкрутілому) контрагенту як оптимізація?

Податкове законодавство містить чимало «прогалин», але якщо платник податку знайде одну з них і зуміє правильно її використати, це надасть реальну можливість оптимізувати податки.

Одну з таких можливостей надає неврегульованість питання про долю внесеної передоплати за товар на користь контрагента, який в подальшому банкрутує або ліквідується і не виконує зобов’язання щодо поставки товару. Платник податку, який здійснив таку передоплату, відносить сплачену суму до податкового кредиту з податку на додану вартість та до витрат.

От і виходить така собі «хитросхема» — гроші сплатили контрагенту, щодо якого очікується банкротство чи ліквідація, собі на податковий кредит віднесли, кредит та витрати маємо!

Проте, податкові органи давно «розкусили» дану схему і намагаються з нею боротись шляхом податкових перевірок і винесення податкових повідомлень-рішень, в яких, зокрема, вказують на порушення пп. г) п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого констатують заниження ПДВ.

Кмітливі юристи платників податків в судовому порядку успішно намагаються обґрунтувати незаконність подібного роду повідомлень-рішень, адже, як вже було сказано вище, в допомогу хитрому платнику – прогалина в податковому законодавстві.

Чим обґрунтовують правоту в таких позовах?

Відразу зазначу, що в межах даної публікації буде розглянуто лише можливість віднесення таких операцій до податкового кредиту з ПДВ. Як обґрунтувати правомірність витрат у випадку спорів з податковою було проаналізовано в статті про типові «фішки» податкових перевірок.

Захистити правомірність подібних дій платників можна використавши наступні аргументи.

Заборгованість збанкрутілого (ліквідованого) контрагента відповідно до абз. «з» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є безнадійною заборгованістю як заборгованість суб’єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв’язку з їх ліквідацією.

Відповідно до пп. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку — дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої — дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів — дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг — дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.2 п.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

• дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
• дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, розділ V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України не містить жодної спеціальної норми щодо врегулювання безнадійної заборгованості. Отже, факт ліквідації (банкрутства) підприємства – боржника, якому був наданий аванс, не має податкових наслідків з ПДВ для нашого платника податків.

Крім того, слід звертати увагу суду, що станом на момент здійснення господарських операцій контрагент не був ліквідований, його діяльність в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ не був виключений. Отже, наш платник уклав договори з метою реального здійснення певної господарської операції (тут варто все ж пояснити необхідність придбання таких товарів для провадження господарської діяльності).

Також, банкрутство (ліквідація) підприємства-боржника, який не поставив товар, дійсно говорить про те, що товар ніколи не буде отриманий. Цілком ймовірно, що цей непоставлений товар ніколи не буде використаний у господарській діяльності нашого платника. Але, абзац г) пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України передбачає випадок, коли товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

В діях нашого платника відсутній факт використання товарів/послуг в негосподарській діяльності, тим більше немає дати початку фактичного використання товарів/послуг.

Відтак, підпункт г) пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України не регулює питання врегулювання безнадійної заборгованості та не має бути застосований до ситуації ліквідації (банкрутства) боржника, який не поставив товар.

Слід наголошувати, що у діях нашого платника відсутні порушення положень підпункту г) пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України.

Описані твердження були схвалені судовими рішеннями, які підтримали позицію позивача, наприклад: Ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015 року у справі №802/1617/14-а, Ухвала Вищого адміністративного суду України від 02.06.2014 року у справі №802/4653/13-а.

Однак, є й інша, напевно, більш обґрунтована позиція судових органів, відповідно до якої судам слід детально дослідити зв`язок витрат платника податків із господарською діяльністю та спрямованість таких витрат на отримання платником податків економічної вигоди за наслідками їх здійснення (витрат), і лише такий зв’язок є неодмінною підставою для виникнення права на валові витрати та податковий кредит, зокрема і при здійсненні передоплати за договором (Ухвала Вищого адміністративного суду України від 22.05.2014 року у справі №2а-15821/10/2070). А в описаній вище схемі, такого зв’язку, звичайно, не буде.

Платник податків, у якого є кмітливі юрист та бухгалтер, може використати описану шпаринку, і трішки оптимізувати свої податки. Але слід бути готовим відстоювати свою позицію у суді, адже податкові органи навряд чи пропустять такі операції при перевірці.

Поширюйте статтю, якщо вона корисна та підпишіться, щоб першими отримувати нові публікації нашого блогу.