Відомість фірмового найменування Інгосстрах

Постанова ВГСУ від 01.12.2015 р. у справі №39/124 точно має увійти в ТОП-5 найвпливовіших судових рішень в сфері захисту інтелектуальних прав за 2015 рік. Як можна здогадатись з номеру справи, слухають її вже не перший рік – точніше з травня 2010 року.

Хоча постановою скасовано рішення попередніх інстанцій і направлено справу на новий розгляд, майже революційними виглядають ряд тверджень, які висловив ВГСУ, щоб правильно скерувати новий розгляд.

Перший момент – тлумачення ст.8 Паризької конвенції про те, що фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов’язкового подання заявки чи реєстрації.

Господарським судам належало виходити з норм матеріального права про те, що:

(1) право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування;

(2) правова охорона фірмового найменування не обмежується територією країни походження;

(3) у власній та в інших (ніж держава реєстрації підприємства) країнах правова охорона надається фірмовому найменуванню без обов’язкового подання заявки чи реєстрації;

(4) чинне законодавство не пов’язує надання правової охорони фірмовому найменуванню іноземного підприємства із обов’язковим здійсненням ним підприємницької діяльності в Україні;

(5) чинне законодавство не передбачає окремого (у кожній країні) набуття права інтелектуальної власності на фірмове найменування.

Ви ж не очікували, що ВГСУ настільки детально роз’яснить, що для охорони фірмового найменування не обов’язково реєструвати особу в Україні? Чи полегшить це доведення факту охорони комерційного найменування представникам у інших справах, оскільки постанови ВГСУ – це не рішення Верховного суду України.

Другий момент – питання відомості комерційного (фірмового) найменування є питанням права, а не факту, а тому має вирішуватися судом, а не судовим експертом.

Очевидно, що суд за аналогією до визнання торговельної марки добре відомою, роз’яснив, що питання відомості не потребує спеціальних знань і має оцінюватись судом на підставі всієї сукупності доказів.

Однак серед судових рішень про визнання знаків добре відомими є декілька прикладів, коли суд призначив судову експертизу і обґрунтовував рішення висновками експерта (Рішення Апеляційного суду м. Києва від 05.06.2014 р. у справі № 22-ц/796/7795/2014 та Рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2014 р. у справі № 910/5857/14).

Висновок дискусійний, адже у випадку добре відомості ТМ закон (ст. 25) хоча б дає суду основні критерії, за якими слід оцінювати відомість. Якщо мова йде про виробництво і продаж товарів – це залишає багато паперових слідів, що стануть доказами відомості найменування виробника. Однак інтернет бізнес немає територіальних меж, тому легко уявити, що компанія надає послуги через веб-сайт і має десятки тисяч клієнтів в Україні, будучи зареєстрована як юридична особа лише в США.

Наприклад, будь-яка соціальна мережа надає сотням тисяч користувачів в Україні різноманітні (в тому числі оплатні – реклама) послуги, але суддя може не чути про неї, тому що не входить в цільову аудиторію, серед якої популярна мережа. Залишається сподіватись, що на суд справить враження соціологічне опитування проведене серед цільової аудиторії, хоча суддя буде оцінювати його як звичайний письмовий доказ.

Основою доказової бази відомості найменування компанії, яка існує лише в інтернеті є роздруківки веб-сайтів, сторінок у соц.мережах та інших аналогічних доказів, які, м’яко кажучи, неоднозначно тлумачать і приймають суди України.

Слід погодитись з тим, що суд може самостійно оцінити правильно зібрані докази і встановити факт відомості, але наш суд звик переносити цей тягар на судового експерта і оцінювати його висновок – це значно легше, ніж дати оцінку усім доказам у справі і описати в рішенні, чому їх відхилено.

В будь-якому випадку згадана постанова ВГСУ є корисною і важливою для практикуючих юристів, а ми будемо слідкувати за новим розглядом цієї справи у господарських судах.

Поширюйте допис, якщо корисний і підписуйтесь на новій публікації.