Чому авторське право охороняє географічні карти?

Думаєте, що питання суто теоретичне — дарма. Чи треба платити авторську винагороду за використання геодезичних координат?

Існує думка, що процес створення геодезичної і картографічної продукції може мати як технічний, так і творчий характер, тому карти охороняються авторським правом і сплачувати роялті за їх використання треба (Определение Верховного Суда РФ от 08.04.2015 г. № 306-ЭС14-5432).

Нас цікавить: географічна карта існуючої місцевості – це результат творчої діяльності?

Гетьман Очевидько каже «ТАК», і на це є дві очевидні причини:

(1) карти по суті є малюнками (термінологічна схожість з творами образотворчого мистецтва дозволила ще в ст. 2 Бернської конвенції віднести їх до художніх творів);

(2) так сказано в законі (п. 12 ч.1 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»: карти, плани і креслення, що стосуються географії, геології, топографії віднесені до охоронюваних творів).

Як відомо, авторським правом охороняється лише той малюнок, що створено творчою працею людини. Як визначити наявність творчої праці? Континентальний підхід вказує, що твір має бути відображенням особистості автора, тобто оригінальність слід шукати в об’єкті авторського права, а не у виконаній при його створенні роботі.

Традиційний «Copyright test»: чи можуть два автори незалежно один від одного створити однакові малюнки? Наприклад – ілюстрації персонажів до трилогії Толкіна «Володар перснів» (цей приклад демонструє, що малюнок персонажа, створеного письменником, може бути навіть не похідним, а самостійним твором). Припускаємо, що часткові збіги у деталях цілком можливі, але композиція буде відрізнятись, адже кожен малюнок буде відображати як його автор уявив певного персонажа чи сцену, змальовану письменником.

Чи може географічна карта бути результатом творчої діяльності?

Переформулюємо «Copyright test»: чи можуть два автори незалежно один від одного створити дві РІЗНІ географічні карти однієї і тієї самої реально існуючої місцевості? (для зручності маємо на увазі, що це відбувається приблизно в один і той самий час – тобто місцевість не зазнала суттєвих змін)

Два аргументи, чому у них вийдуть майже однакові твори:

(1) створення карт відбувається з дотриманням визначених нормативами вимог і правил (на сайті НДІ геодезії і картографії міститься чималенький перелік документів);

(2) вихідні дані для творчості у обох авторів однакові (реально існуюча місцевість в певний період часу), тому навряд чи їх малюнки будуть суттєво відрізнятися (через прикру заборону домальовувати драконів).

Логічно дійти висновку, що автор більш ранньої карти не може заборонити іншим бажаючим створювати по суті ідентичну карту самостійно на підставі тієї самої вихідної інформації. Для прикладу, Google не забороняє Яндексу фотографувати місцевість і малювати карти – безліч сервісів створюють карти однієї і тієї самої місцевості, а споживач їх не розрізняє.

Наводимо скріншоти фрагментів карт Києва з обох сервісів (які вільні від використання стандартів офіційної картографії) — бачите як відображена особистість їх авторів?

Чи заслуговують географічні карти на правову охорону?

Керуючись континентальним підходом слід відмовити в авторсько-правовій охороні карт, адже в них навряд чи можна знайти відображення особистості творця. Однак автор доклав значних зусиль, щоб намалювати карту, тому претендує на право забороняти іншим особами незаконно її копіювати (принаймні згадані на початку норми законів не скасовані).

Наважимось на узагальнення: якщо дві особи незалежно одна від одної можуть створити майже ідентичні твори, значить АБО (1) сталось унікальне співпадіння, АБО (2) їх робота апріорі не мала ознак творчості.

Описана ситуація можлива лише щодо інтелектуальних продуктів, адже якщо дві особи виготовлять однаковий виріб – наприклад стілець, то у кожного буде своє право власності на новостворену річ, однак авторське право виходить з того, що дві особи не можуть мати однакові за обсягом виключні майнові права на однакові твори – це потенційно конфліктна ситуація.

Неоригінальний, але сміливий висновок – авторське право має відмовити в правовій охороні такого виду творів, адже в протилежному випадку, воно має надати охорону кожному автору такого твору. Наявність самостійних авторських прав на майже ідентичні картографічні твори врешті решт призведе до спорів з взаємними заборонами їх використовувати.

Однак цей висновок не стосується будь-яких карт неіснуючої місцевості (вони є творами образотворчого мистецтва), або карт існуючої місцевості, які виконані автором у вільній від стандартів картографії манері.

На початку ми навели посилання на неоднозначну справу в РФ, коли більшість юристів задоволені висновком Суду з інтелектуальних прав (СІП) і критикують Верховний суд:

«СИП сказал, что произведение — это результат творческого труда человека. А сама по себе деятельность по установлению геодезических координат не является творческой. В такой деятельности человек не вносит личного творческого вклада в создание результата, а выполняют лишь техническую работу.

«Между тем, процесс определения геодезических координат представляет собой установление математических величин (взаимного положения точек земной поверхности) путем осуществления технических измерений приборами и применения известных математических формул. Таким образом, данный процесс не носит творческий характер и, следовательно, координаты пунктов геодезической сети не могут быть отнесены к объектам авторского права».

Для порівняння — справа CJEU: Freistaat Bayern v. Verlag Esterbauer GmbH, C-490/14, 29 October 2015, де перед судом постало питання «in essence, whether Article 1(2) of Directive 96/9 must be interpreted as meaning that geographical data extracted from a topographic map in order that a third party may produce and market another map retain, after extraction, sufficient informative value to be held to be ‘independent materials’ of a ‘database’ within the meaning of that provision».

Ось як розуміють складові частини топографічної карти: «analog topographic maps that the separable material to be taken into consideration is made up of two pieces of information corresponding to, on the one hand, the ‘geographical coordinates point’, that is to say, the numbered code corresponding to a certain coordinates point of the two-dimensional grid network and, on the other, the ‘signature’, that is to say, the numbered code used by the map producer to designate a unique feature, such as a church».

Врешті суд дійшов висновку, що «geographical information extracted from a topographic map by a third party so that that information may be used to produce and market another map retains, following its extraction, sufficient informative value to be classified as ‘independent materials’ of a ‘database’ within the meaning of that provision».

P.S. Якщо комусь закортить почитати Кодекс усталеної практики, який містить посилання на керівний технічний матеріал з виготовлення цифрової топографічної карти – той сміливець буде вражений простором для творчості, який надано картографу. Нехай не вводить в оману вживання слова «створення» — якщо бодай на 1 міліметр відхилитесь від суворих вимог – редакційно-контрольний перегляд не складете ніколи!

Якщо уважно прочитати Положення про авторське право в картографії від 26 серпня 1997 р. можна виявити достатньо доказів, що картограф працює над змістом, а не над формою твору: п.3.6. «спосіб картографічного зображення, методика передачі інформації, тематичний зміст, система умовних знаків» і наступні.

Поширюйте посилання, якщо текст сподобався і підпишіться, щоб першими отримувати новій статті.