Додайте ілюстрацію в судове рішення: преюдиція в авторському праві

Докази наявності/порушення авторських прав на твір, зокрема, складаються із ідентифікації судом самого твору (малюнки, фотографії і кадри з візуальних творів). Якщо в договорі про передачу авторських прав сторони відтворять зображення творів, то в ситуації його відсутності слід використовувати інші способи фіксації.

Однак, маючи рішення в одній справі, де суд визнав позивача суб’єктом авторських прав чи ліцензії на твір (найчастіше – зображення персонажу із цілого твору, який підлягає самостійній охороні), в новій справі позивач надає суду копію такого рішення і, користуючись преюдицією, може не доводити належності йому авторських прав на цей твір.

Ключове питання – щодо якого саме твору встановлена преюдиція?

Нагадаю, що частиною 3 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням не доказуються при розгляді інших справ у яких бере участь особа, щодо якої встановлено ці обставини. Цей обсяг преюдиції значно ширше, ніж в господарському процесі – не доводяться обставини, які встановлені при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (ст. 35 ГПК України).

З одного боку, така преюдиція дозволяє економити ресурс – як суду, так і сторони спору, а з іншого – може призвести до порушення балансу рівності сторін, приклад якого ми розглянемо в цьому матеріалі.

Широкою цивільно-процесуальною преюдицією користуються позивачі в численних справах про захист авторських прав на персонажі – мова йде про персонажів мультфільмів «Маша и Медведь», «Капитошка» та малюнки Є.Гапчинської, позови яких стали трендом Ukrainian Copyright Litigation 2015 року.

Декілька прикладів: 1) справа про 55 магнітів із двома творами Шевченківський районний суд м. Києва 06.08.2016 р. та Апеляційний суд м. Києва 23.11.2015 р.; 2) справа про обкладинки для паспорта Шевченківський районний суд м. Києва 27.08.2015 р.

Існує мінімум одна вагома причина, чому така преюдиція може порушувати принцип рівності сторін – відсутність безсумнівної ідентифікації твору, щодо якого встановлено обставину судовим рішенням.

Той, хто хоч один раз бачив рішення суду про захист авторських прав щодо твору образотворчого мистецтва знає, що основний спосіб ідентифікації твору в тексті рішення – його назва за версією позивача. Інколи суд вдається до опису твору, перераховуючи одним реченням його загальні композиційні елементи. Ось і приклад: «картина, на якій зображено маленьку дівчинку-ангелочка, яка лежачи на рушнику, тягне свою голову до верху» (Луцький міськрайонний суд Волинської області 21.01.2015 р.).

В жодному випадку суд не наводить в рішенні зображення спірного твору позивача, хоча закон не забороняє додати в текст рішення малюнки. Я не знаю, що заважає українському суду наважитись на такий сміливий крок.

Суди європейських країни, а також Європейський суд справедливості (CJEU) давно відтворюють в рішеннях не лише спірні твори, але і зображення торговельних марок (хоча їх можна знайти в загальнодоступному реєстрі). Більш того, Апеляційна палата ДСІВ України в текстах рішень протягом останніх років наводить зображення спірного позначення і протиставлених йому торговельних марок.

Як суддя в новій справі має безсумнівно встановити, що суддя в попередній справі досліджував докази і встановив обставини щодо конкретного малюнку, маючи перед собою текст рішення з назвою твору, але без його зображення?

Якщо спір стосується твору образотворчого мистецтва (малюнку) сама по собі його назва жодним чином не доводить факт використання чи факт належності прав. Те саме стосується опису твору – під загальне формулювання можуть підпасти десятки чи сотні різних творів інших авторів.

Інколи, зареєструвавши авторське право у формі каталогу творів, суду надають копію свідоцтва, де міститься посилання на каталог без жодного зображення спірних творів – звідки суд має здогадатись про те, як виглядають малюнки автора у цьому каталозі? Належним доказом буде опублікований примірник твору, який суд буде порівнювати із доказами порушення права. Однак твори охороняються незалежно від їх публікації.

Докази порушення також мають з’явитись перед судом не лише у вигляді чорно-білих відбитків фотографії, які важко порівняти із кольоровим зображенням. Якщо позивач не може належним чином продемонструвати суду факт незаконного копіювання або запозичення частини твору – слід відмовляти в позові, адже це елементарний процесуальний обов’язок.

Кольорове зображення твору – єдина можливість безпомилково ідентифікувати твір як сторонами, так і будь-якими третіми особами, зокрема, іншим судом при розгляді справи щодо порушення прав на цей твір. Якщо суд немає технічної можливості роздрукувати кольорову сторінку рішення, завжди можна розмістити зображення в реєстрі судових рішень і не залишити підстав для сумнівів.

Сподіваюсь, що найближчим часом з’явиться перше судове рішення, в якому український суддя розмістить зображення спірного твору, і це стане прикладом для інших. Для кожного IP litigation lawyer це значно полегшить питання використання преюдиції, а доки цього не сталось – сміливо оспорюйте посилання на преюдицію, встановлену щодо твору, який не зображено в рішенні та may the force be with you!

Поширюйте допис, якщо сподобався і підписуйтесь, щоб першими читати наші статті.